Продовжуємо говорити про заповіді блаженства, сьогодні – про четверту.
«Праведний Господь, любить правду, до праведних звернені очі Його» (Пс. 10, 7).
Хто живе серцем у Богові, тому кривда противна, бо вона для нього чужа і мучить його. Праведний всюди бажає правди й справедливості, а також і праведності, що вміщає в собі всі добродійства. Такі люди любі Богові, тому Господь їх ублажає.
Але йдеться тут про іншу правду, про яку пише пророк Даниїл: «…приведеться Правда Вічна» (Дан. 9, 24), тобто це виправдання повинної перед Богом людини через благодать і віру в Господа Ісуса Христа. Про ту ж правду каже апостол Павло: «Виправдання Боже через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх віруючих, бо немає різниці, тому що всі згрішили і Позбавлені слави Божої. Ми одержимо виправдання даром по благодаті Його, викупленням у Христі Ісусі» (Рим. З, 22-24).
Голодні та спрагнені правди… Хто вони?
Це ті, хто любить добро і робить його, але не вважають себе праведниками і не покладаються на свої добрі діла, а визнають себе грішниками й винуватцями перед Богом. Тому молитвою віри з надією вони бажають благодатного виправдання перед Богом через Ісуса Христа.
Як розуміти слово «наситяться»?
Господь обіцяє їм, що «вони наситяться» подібно до того, як голодний і спраглий задовольняють їжею та питвом голод і спрагу свою, і тим підкріплюють сили свої, так і вони одержать від Господа задоволення бажань своїх. Господь пошле їм також і благодатні сили для подальших добродійств ще тут, на землі. Але повне задоволення Господь обіцяє їм у Житті вічному, як каже пророк: «Насичуся, коли стану перед славою Твоєю» (Пс. 16, 15).
Усі святі, які догодили Богові, не вважали себе праведними
«Коли я був ще юнаком, — говорить про себе один із свя-тих старців, — то думав, що багато зробив добрих справ, а коли постарів, то побачив, що я за собою не маю жодної доброї справи». І пояснив: «Це тому, що коли людина приходить ближче до всесвятого і досконалого Бога, тим більше вона Усвідомлює, що грішна і негідна наближатися до Нього. Тому й пророк Ісаїя, побачивши Бога, називає себе окаянним і Нечистим. Тому й Сам Спаситель називає блаженними не праведників досконалих, а тільки тих, хто прагне та жадає правди, тобто людей, які сильно прагнуть до праведності. І всі великі подвижники, всі святі, які догодили Богові, ніколи не вважали себе людьми праведними, такими, що Досягли повної досконалості; вони завжди бачили себе грішниками і тому постійно прагнули нових і нових подвигів, і ніколи не залишались у них. Деякі з них робили це таємно, щоб ніхто не бачив, тільки Господь. Прикладом може бути княгиня Євдокія. Залишившись вдовою після смерті свого чоловіка, великого князя Дмитра Донського (XIV ст.), вона вела подвижницький спосіб життя, але це було відомо лише Господові, а перед людьми вона з’являлася пишною княгинею, носила багатий одяг, коштовні прикраси, завжди ходила з усмішкою на обличчі. Таке її життя породило багато різних розмов. Люди завжди і скрізь люблять осуджувати інших. Погані чутки про матір дійшли до її дітей. Її син Юрій не зміг приховати від матері свого хвилювання. Любов до таємного подвижництва вступила тепер у боротьбу з любов’ю до дітей. Княгиня-мати вирішила догодити обом скільки змогла. Вона покликала дітей у свою кімнату, де молилася, зняла верхній одяг — сини злякались, побачивши худе її тіло, виснажене постом і вимучене ланцюгами. Вона попросила дітей, щоб вони нікому не розповідали і не вірили поганим чуткам про неї.
Навіть малі справи угодні Богу
Малий вогник від світильника у вікні хатини побачить уночі мандрівник, який заблукав, і з радістю піде на цей вогник і знайде притулок для себе від холоду або звіра, і буде радіти, що його прийняли на ніч. Так будь-яка скромна хороша справа, зроблена з добрими і святими намірами, є начебто світло, яке діє на заблукалого мандрівника в нічний час. Подивіться на вдовицю, на яку вказав Ісус, і яка поклала до скарбниці храму останні дві лепти. Яка маленька і добра справа! Маленька, але сьогодні про неї знають мільйони людей всього світу, і не лише знають, а й вчаться і в майбутньому будуть вчитися робити добрі справи не тільки у великому, а й у малому, бо Господь завжди оцінює добрі справи — великі та малі.
Один старець жив у пустині. Його келія стояла далеко від води. Якось, йдучи за водою, він стомився і сказав сам собі: «Для чого мені кожного дня долати таку відстань, візьму та перенесу келію ближче до води». Цим самим він полегшив би свій щоденний труд, проте порушив би обіцянку, дану перед Богом при постригу в ченці. Коли він міркував, як краще зробити, то, поглянувши назад, побачив, що хтось йде за ним і рахує його кроки. Старець запитав його: «Хто ти?», а той відповів: «Я — ангел Божий і посланий від Бога рахувати твої кроки, щоб за кожен крок ти отримав нагороду». Старець, почувши це, відразу ж зміцнів духом і вже терпляче переносив віддаленість своєї келії від води.
Що забороняється і підлягає осуду?
Слова Христові: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюбства, розпусти, крадіжки, неправдиві свідчення, богозневаги. Оце те, що людину споганює» (Мф. 15, 19-20). «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув — і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був — і не прийняли ви Мене, був нагий — і не зодягли ви Мене, слабий і у в’язниці — і Мене не відвідали ви» (Мф. 25, 41-43). «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством, та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано» (Лк. 21, 34).
Слова апостола Павла: «А що вони (язичники — прим. О. К.) не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, — щоб чинили непристойне. Вони, повні всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби, повні заздрощів, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві» (Рим. 1, 28-31). «Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, не пожадай» (Рим. 13, 9). «Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні користолюбці, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні лихослови, ні хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-Ю). «Боюсь, щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, обману, сварок, нашіптувань, пихи, безладдя» (2 Кор. 12, 20). «Вчинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрощі, гнів, суперечки, незгоди, єресі, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не успадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5, 19-21). «Не будемо чванливі, не дражнімо один одного, не заздрімо один одному» (Гал. 5, 26). «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом з усякою злобою» (Еф. 4, 31). «А розпуста та нечисть усяка й зажерливість нехай навіть не згадуються поміж вами, як личить святим, і гидота, і марнослівство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування» (Еф. 5, 3-4). «Отож умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослужіння, бо гнів Божий приходить за них на неслухняних. Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших вуст. Не кажіть неправди один на одного…» (Кол. З, 5-6, 8-9). «Закон не покладений для праведного, але для беззаконних та для неслухняних, нечестивих і грішників, безбожних і нечистих, для зневажників батька й матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдолюбців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці, за славною Євангелією блаженного Бога, яка мені доручена» (1 Тим. 1, 9-11). «А Дух ясно говорить, що від віри відступиться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав» (1 Тим. 4, 1-3). «А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, — той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них постають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварки між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя — то зиск. Цурайся таких!» (1 Тим. 6, 3-5). «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть-бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажливі, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахаби, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, — вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайся від таких!» (2 Тим. З, 1-5). «Бо колись були й ми нерозсудливі, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного» (Тит. З, 3).
Що схвалюється і має обітницю благословення?
Слова Христові: Заповіді блаженств (Мф. 5, 3-12). «Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, прагнув — і ви напоїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли ви. Був нагим — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був — і прийшли ви до Мене» (Мф. 25, 34-36).
Слова апостола Павла: «І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво – то виконуй його в міру віри, а коли служіння — будь на служіння, коли вчитель — на навчання, коли втішитель — на потішання, хто подає — у простоті, хто головує — то з пильністю, хто мило-сердствує — то з привітністю! Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов’ю; випереджуйте один одного пошаною! У ревності не лінуйтесь, духом палайте, служіть Господу, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві, беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!
Благословляйте тих, хто вас переслідує, благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з тими, хто плаче! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; “не вважайте за мудрих себе!”. Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, — живіть у мирі з усіма людьми! Не метіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: “Мені помста належить, Я відплачу”, — говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, — нагодуй його; як він прагне — напій його, бо, роблячи це, згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12, 6-21). «Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в’язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах, у чистоті, у розумі, у лагідності, у доброті, у Дусі Святім, у нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правиці та в лівиці, через славу і безчестя, через ганьбу й хвалу, як обманці, але ми правдиві, як незнані, та познані, як умираючі, та ось живі; як карані та не забиті; як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо» (2 Кор. 6, 3-10). «А накінець, браття, радійте, удосконалюйтесь, тіштеся, будьте однодумні, майте мир, — і Бог любові та миру буде з вами!» (2 Кор. 13, 11). «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність» (Гал. 5, 22-23). «Отож благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання» (Еф. 4, 1-4). «Отож будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дав і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5, 1-2). «Отож, коли є в Христі яка заохота, коли є яка потіха любові, коли є яка спільнота духа, коли є яке серце та милосердя, то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Фил. 2, 1-3). «Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне… що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, — думайте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли, і чули та бачили — робіть те! І Бог миру буде з вами!» (Фил. 4, 8-9). «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом… Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння» (Кол. З, 1-3, 12). «Благаємо ж, браття, ми вас: напоумляйте непорядних, потішайте малодушних, підтримуйте слабих, усім довготерпіть! Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного і для всіх! Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо Божа воля у Христі Ісусі. Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами! Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!» (1 Сол. 5, 14-21). «А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки у своїм стані так само були, як належить святим, — не обмовниці, не віддані п’янству, навчали добра, щоб навчали молодих жінок любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Слово Боже» (Тит. 2, 1-5). «Нагадай їм, щоб слухали влади верховної та покорилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям» (Тит. З, 1-2). «Братолюбство нехай пробував між вами! Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів. Пам’ятайте про в’язнів, немов із ними були б ви пов’язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь у тілі. Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників і перелюбів судитиме Бог. Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте» (Євр. 13, 1-5).
